Вестибулярна дисфункція та мігрень

Вестибулярна дисфункція та мігрень — зв’язок між епізодичним запамороченням і мігренню був помічений ще у 1873 році.

Сучасний зв’язок між запамороченням і мігренню був відмічений дослідженнями, які повідомляють про високу поширеність вестибулярних симптомів у пацієнтів з мігренню, та іншими дослідженнями, які виявили високу поширеність мігрені у пацієнтів з епізодичними вестибулярними симптомами.

Серед пацієнтів з мігренню епізодичне запаморочення в анамнезі повідомляють від 20 до 33%. Це контрастує з дослідженнями, які повідомляють про поширеність запаморочення у пацієнтів із головним болем напруги та про поширеність запаморочення протягом життя в загальній популяції, обидва оцінюються на рівні менше 8%.

Від половини до двох третин хворих на мігрень також повідомляють про захитування. Ця поширеність, ймовірно, у два-п’ять разів більша, ніж у загальній популяції. Пацієнти з мігренню також більш сприйнятливі до зорово-індукованого захитування та мають більш серйозні симптоми.

Вестибулярні ознаки без чіткої локалізації та ознаки, що вказують на дисфункцію центрального вестибулярного апарату, є поширеними, але також досить різноманітними в дослідженнях пацієнтів з мігренню.

Помірні вестибулярні та окорухові ознаки (спонтанні, позиційні або викликані поглядом ністагми; аномальний вестибуло-окулярний рефлекс; порушення зорового спостереження) спостерігалися у 20-66% пацієнтів з мігренню.

Серед пацієнтів із епізодичним запамороченням поширеність мігрені оцінюється між 38 і 87%. В одному дослідженні члени родин пацієнтів із запамороченням також мали вищу, ніж очікувалося, поширеність мігрені.

Автор: В’ячеслав Сазонов