Субакроміальний больовий синдром

Інші назви субакроміального больового синдрому:

- Субакроміальний синдром ущемлення (ССУ)

- Субакроміальний больовий синдром (СБС)

- Захворювання, пов'язані з ротаторною манжетою

- Біомеханічний імпинджмент плеча

Існує величезна дискусія щодо діагностичного маркування нетравматичного болю в плечі, пов'язаного зі структурами субакроміального простору. Діагностичний термін "синдром субакроміального ущемлення", що проявляється передньолатеральним болем у плечі при піднятій руці, був вперше введений в 1972 році доктором Чарльзом Ніром (Charles Neer) і базувався на механізмі структурного ущемлення структур субакроміального простору.

SIS розглядається як симптоматичне подразнення субакроміальних структур між коракоакроміальною дугою та головкою плечової кістки під час підняття руки над плечем/головою і багато хто вважає його однією з найпоширеніших причин болю в плечовому суглобі.

Важливо розуміти, що "защемлення" саме по собі не є діагнозом, а скоріше просто описує механізм стиснення ротаторної манжети проти передньої нижньої частини акроміона і коракоакроміальної зв'язки.

Класифікація ушкоджень Neers визначає чотири типи ушкоджень плеча:

Тип I: <25 років, зворотній, набряк, тендиніт, без розривів, консервативне лікування.

Помірний біль при фізичному навантаженні, без втрати сили та обмеження в рухах. Можуть бути присутніми набряк та/або крововилив.

Тип ІІ: 25-40 років, постійні ушкодження, тендиніт, відсутність розривів, субакроміальна декомпресія

Біль, як правило, відзначається під час навантаження, особливо в нічний час, втрата рухливості пов'язана з цією стадією. Тип II є більш прогресуючим, викликає незворотні зміни сухожиль.

Тип III: >40 років, малий розрив ротаторної манжети, субакроміальна декомпресія з висіченням/відновленням

Тип IV: >40 років, великий розрив ротаторної манжети, субакроміальна декомпресія з відновленням

Хоча класифікація ССУ за Neers була ключовою для розуміння патології плечового суглоба на той час, ССУ було поділено на чотири підтипи, пов'язані із зовнішнім (первинним або вторинним) та внутрішнім пошкодженням, які ми розглянемо наступного разу.

Для визначення Субакроміального больового синдрому необхідно провести ряд тестів, а також впевнитись, що ми не маємо справу з іншими синдромами та станами плечового чи шийного регіонів.

Існує цілий ряд захворювань плеча, які можна сплутати з субакроміальним больовим синдромом. Ретельне фізикальне обстеження повинно виключити інші стани, такі як:

- Розриви ротаторної манжети (часткові / повні);

- Синдром драбинчастого м'яза;

- Спондильоз шийного відділу хребта;

- Підвивих плеча;

- Захворювання акроміально-ключично суглоба;

- Адгезивний капсуліт (заморожене плече);

- Артрит плечового суглоба;

- Параліч трапецієподібного м'яза;

- Кальцифікована тендинопатія;

- Субакроміальний бурсит;

- Артропатія;

- Нестабільність плечової кістки;

- Радікулопатія або корінцевий біль у шийному відділі хребта;

- Параліч нерву.

Фізичне обстеження

Для діагностики САБС необхідний детальний анамнез та клінічне обстеження. Жоден окремий тест сам по собі не є точним для діагностики САБС або достатньої диференціації між різними розладами плечового суглоба, але використання комбінації специфічних тестів збільшує ймовірність встановлення діагнозу САБС після проведення тесту.

Голландська ортопедична асоціація в своїх рекомендаціях з діагностики та лікування субакроміального больового синдрому рекомендує комбінацію наступних тестів (больові провокаційні тести) для допомоги в діагностиці:

- Тест Хокінса-Кеннеді;

- Тест больової арки (Painful Arc Test);

- Мануальний Тест Підостьового м'яза (зовнішнього обертання).

Комбінація тесту Хокінса-Кеннеді, больової арки та тесту на супротив Підостьового м'яза має значно вищу прогностичну цінність:

 3 тести позитивні — ймовірність того, що пацієнт має САБС становить (10,56)

2 тести позитивні —ймовірність того, що у пацієнта САБС становить (5,03)

1 тест позитивний —ймовірність того, що у пацієнта САБС становить (0,90)

0 тестів є позитивних — ймовірність того, що у пацієнта САБС становить (0,17)

Лікування/Фізична терапія пацієнта при Субакроміальному больовому синдромі

Лікування залежить від віку, рівня активності та загального стану здоров'я пацієнта. Консервативне лікування слід розглядати близько одного року, до поліпшення і відновлення функцій. Хірургічне втручання слід розглядати тільки в тому випадку, якщо пацієнт не реагує на вичерпне неоперативне лікування.

Консервативне лікування складається з:

-  відносного спокою;

- зменшення навантажень, зокрема роботи над головою;

- застосування НПЗП для зменшення болю та набряку;

- лікувальної фізкультури;

- субакроміальних ін'єкцій.

Кортизон використовується через його протизапальну та знеболювальну дію, але вона є суперечливою в залежності від залученої структури і не повинна використовуватися при болях, пов'язаних із сухожиллям.

Фізіотерапевтичне лікування

Існують переконливі докази того, що контрольована безопераційна реабілітація зменшує біль у плечі та покращує його функцію. Таким чином, безопераційне лікування слід спробувати в першу чергу, якщо немає розриву, який потребує хірургічного втручання. (Рівень доказовості 4)

Фізична терапія включає:

- RICE-терапію (Відпочинок, лід, компресія та підняття кінцівки) в гострій фазі для зменшення болю та набряку;

- Вправи на стабільність та корекцію постави (нахил голови вперед/кіфоз);

- Вправи на рухливість (шийний відділ/ грудний відділ хребта/верхня кінцівка в цілому/плечо-лопатковий суглоб і лопатка);

- Мануальна терапія шийного та/або грудного відділу хребта/грудної клітки;

- Зміцнюючі та нервово-м'язові контрольні вправи;

- Вправи на розтяжку, включаючи капсульну розтяжку;

- Техніки мануальної терапії плеча;

- Техніки тейпування (наприклад, кінезіологічне або жорстке тейпування лопатки);

- Голковколювання;

- Електрична стимуляція;

- Ультразвук опорно-рухового апарату;

- Низькорівнева лазерна терапія позитивно впливає на всі симптоми, окрім м'язової сили (рівень доказовості 1b)

- Ін'єкції кортикостероїдів в перші 8 тижнів;

- Високоенергетична екстракорпоральна ударно-хвильова терапія (ЕУХТ) більш ефективна, ніж низькоенергетична ЕУХТ, але не рекомендується в гострій фазі (рівень доказовості 2a);

З повагою, Олена Нор